Вже пахне горілим

Вже пахне горілим

Ти вечорами – на кухні,

Як полиця з пустими шухлядами,

То штрикаєш виделки всередену,

То до Бога одразу із ранами.

Не Його стигмами втішиш,

Бо у Нього, повір, все вже у нормі,

На гачку тримає вже місяць

 Те, що зараз розкришує скроні.

Кажеш молитись не хочеш, бо нащо?

Немає сенсу бігти першим,

Всеодно не вернеш нізащо,

Боже, тих хто був з тобою відвертим!

Ти вже в станах без характерних,

І, напевно, любов в тобі топить,

Все, що здавалось таким важливим,

Все, що зараз лиш сущий попіл.

Якось розіб"єш ти об камінь,

Боже, і своє коліно,

Тоді і придумаєш віру,

Та так, щоб сильно в мене боліло!

 А я йтиму майже наосліп,

Часом співатиму пісню,

Я й надалі любитиму осінь,

Бо осінь не пахне, як плісінь.

Вірую, в єдиного Бога,

З розбитим до віри коліном,

Знаю, що моя дорога,

Як осінь - розбита і пахне горілим.