Та якось так болить

Та якось так болить

А в Неї ніби скалка в око впала,
 Вона як Те, що є завжди і вперто.
Її зніяковілі руки тіні гублять,
І що з тобою, що без - відверто!

Кажучи її Самітність,
Не варто затирати в пам"ять свою,
В її очах відбите Самогубство,
Інструкція під карму чи під долю.

У горлі крики ріжуть склад наосліп,
лишаючи лиш скрип залитий ромом.
У Неї поцілунки якось заморожені,
не схожі вже на вулканічну лаву. 
Нею,
В Зіницях збите Людство,
до купи, як у Львівському трамваї,
Вона не знає де природній устрій,
Вона вже втратила краї і краї,
Колись відверто нею покалічені.
І лічені для
 Заримувати рани між рядочками,
Залишити в диму свої легені,
І стати проміжком між тінями
В чорне людське затонованими.