Спочатку були дрова...

Спочатку були дрова...

Ми не можемо програти, поки в нас є дрова.
Так вони думали в той час.

То був час коли їм говорили: "Дівчата, забагато алкоголю".

Того вечора, коли все почалось, було теж забагато алкоголю. Тоді, посеред ночі, одній з них ніхто не повірив коли вона промовилала: "Слава Україні! Збираєм найнеобхідніше. Час настав."Тієї ночі вони подорослішали. З кожним приїздом, з кожним "відігрітись", полиця наповнювалась новими пляшками з-під алкогольних напоїв. Коли-небуть, якась з них напише про це книгу під назвою "Констанція". Але це буде тоді, коли вони, нарешті, припинять пити.

А зараз вони просто  на кухні закурюють і смакують, розмовляючи про політику, там де колись палили, випивали і читали вірші. В їхньому випадку не варто бути стороннім спостережником, бо тим завжди перепадає більше. 

- Ало, таксі до головного вокзалу, будь ласка. Що ви таке говорите? Як потяги не їдуть?! Що означає не їдуть, чорт забирай?! Ви пропонуєте автостопом? Все вірно. Ви пропонуєте автостоп або автобусом від університету! Але ж дівчат не беруть? Та, зрештою, навіщо вам мені щось пояснювати, ви просто служба таксі. 
- Я перепрошую, панянко, дівчат не беруть ніколи туди де вони - всюди! Вас потім і на фронт не візьмуть, але ж ви там будете. Просто увімкніть інший режим. 
- Дякую! На який фронт?! Вона розгромила телефонну трубку і прокрикнула, - Хто хоче доїхати сьогодні, той доїде в будь-який спосіб. Режим "наплічник!

"Гей, плине кача по Тисині, плине кача по Тисині...Мамко, моя мамко не лай  мені...Гей, залаєш ми в злу годину... Сам не знаю де погину... Гей, погину я в чужім краю, погину я в чужім краю...хто ж ми буде брати яму? Гей, виберут ми чужі люди, Виберут ми чужі люди... Ци не жаль ти мамо буде? Гей..."

З того часу минуло два  роки. Кожного дня вони згадують свій Львів. Кожного дня перебуваючи в різних куточках України, подумки зупиняються на своїй кухні для того аби разом смакувати вино, закурювати і читати вірші. Кожного разу коли Україна в їхніх серцях холоне вони вчасно зігрівають її дровами на своїй кухні, шкода тільки що поодинці.