Замри, Газета, ти вбитий!

Замри, Газета, ти вбитий!

Коли ти вмієш добре стріляти, навчишся і добре думати.

Не бійся, Людина розумнішає під кулями.

Блаженні ті, хто хоче жити.

Блаженні вже врятовані Господом!

Блаженні - чинять злочин коли НЕ СТРІЛЯЮТЬ!

Блаженні - чинять злочин коли НЕ ДУМАЮТЬ!

Блаженний той, хто...

А після і десертацію напишеш на тему "Як розумнішали під кулями", а там і тренінг з якимось амереканцями, де обговорюватимуть відсутність атошного синдрому у тих, хто вирішив, що живе у вдалий історичний період. А зараз...

Продовження триває. Інформаційна війна, шепоче Дідусь у знервовану телефонну трубку. Шкода, що в такі моменти не дивиться їй в очі. Єдине що він може це - витирати сльози коли вона пояснює для чого камуфлює зіниці. Вона довго і вперто пояснює чому не пише кандидатської роботи, чому кинула аспірантуру і чому вирішила сьогодні прожити в болоті, не дихаючи. Сьогодні вона вчиться не дихати, завтра не спати, не їсти вона вже вміє. ЇЇ дратівливість може бути спречинена хіба людським "а навіщо?"

Тому і журналісти не підходять з фразою: - Я військовий журналіст можна декілька питань. Вони не можуть дивитися в її очі і брехати. - Цікаво, а військовий журналіст це як? Хіба зараз треба писати новони? Зараз треба писати книжки для дітей, бо новини для дорослих це - паскудно. В дорослих свої журналістські розслідування в головах. Вони ніяк не збігаються з історіями якось діда Івана з Коломиї, бо він накакзує всім онукам: "Італія - відпадає, всі на фронт!" В дорослих так завжди, недовіра, незадоволення життям і "преса - брехлива". 

То може посади в своєму зомбо-ящику вазонок, а не свій розум удобрений лайном!  

Найкращий військовий журналіст, з яким її познайомив Господь, вже - мертвий. Вона не вірить в інформаційну війну і носить в своїй голові два типи журналістів: мертвих і тих, які не дивляться в очі!