Все ще босо, та вже не самотньо

Все ще босо, та вже не самотньо

В Неї раптом розвіялись сумніви,

Страхи, переймання за долю Людини,

В її голові лиш стали потужніші,

Глобальні думки про добрі причини.

І сталося так, що скаже лиш, дякую

За весь пережитий годинний досвід,

Зробили усе, що мали зробити,

Знайшли один одного, навіть, наосліп.

Батарейки – здавайтесь, сідайте нарешті,

Їм простіше – кохати дивлячись в завтра,

Сьогодні ти скажеш, люба нарешті,

Припинила,  мене ти, в шухлядах шукати.

В Неї очі розжареним Сонцем світились,

Вночі світились від денного світла,

Вона раптом й сама загорілась бажанням,

Кудись далеко від себе летіти.

І так ніби цілі змішались до купи,

В квадратику чорному полотнищ планети,

Забула вже все, що мала забути,

Забула усе, крім слова можливість!