Любити не по-порядку

                                                             Любити не по-порядку

В її очі заливається смуток,

Страх, печаль і людськість, і осуд,

В Неї в серці ненависть і стогін,

Вона йде вже майже наосліп.

Заховає свій Хрест під сорочку,

Або під камінь, що злегка на шиї,

Вона йтиме, поки ідеться,

І зупинить в часи іудеїв.

Вона бігти із швидкістю може,

Може світла, чи вітру, чи друга,

В Неї руки вже зовсім не білі,

В Неї шкіра вростається груба.

Ті, у кого долоні біліють,

Зможуть пити за смерть героїчну,

І війні, що не може скінчитися,

Вона душу віддасть покалічену.

На колінах стояти з молитвою,

І з поклоном до світу тулитися,

Сьогодні нарешті прийшло усвідомлення,

За страхи, в собі, варто битися.

До людей лиш з молитвою й каменем,

Нехай стигми вже гояться швидше,

Вона хоче хоч когось залишити,

Щоби з Богом Хтось вів перемовини.