Жертвам атошників...

Жертвам атошників

Присвячується тим, хто на 2 році війни ще сумнівається у витривалості, силі духу і впертості українських солдат.

Вони не святкують ніяких свят, не відпочивають, не зациклюються на тому що «наказ абсурдний». З дня в день укріплюють свої позиції і готуються до наступної години обстрілів. Кажуть: «про смерть часу немає думати, треба землю копати».

Такі ми вже зі своєю українською натурою – господарі. «Як не зробиш сам, той не зробиться. Поки копаєш доти живеш» − кажуть солдати. А де не копається, то там кров ворога пролилась, там ще кілька років земля плодородити не буде!

Коли копають не діляться на «добровольців» чи «зобов’язаних»! Копають всі. «Молодняк, пенсіонери та інваліди – користуються пільгами», − жартома відповідає командир. Окопана місцина Пісками зветься не даремно. Роботу роблять старанно, бо знають для чого, земля тут «видихалась» без українських рук. Тому і була така, до нас непіддатлива. Забули, перед красою Карпат, про безкрайні поля Сходу. А, ті поля самі нас гукнули, шкода, що в такий спосіб. Трохи «підлікуємо» її і вона «того агресора знову ховати не захоче», як було всі попередні століття. Тим паче «добриво зі сепаратиста» для українського господаря слушна річ.

Кажуть, що «дітей їмо», «своїх вбиваємо», «територію ділимо»! Будівництво, для наших солдат – люба справа. Це ж так весело робити «євроремонт», а що більше – «євроокоп». Задайтесь питанням: «як жити в підземеллі?»

Хлопці з цього приводу не переймаються. Кажуть, що все в них тут на місці, що у «євроокопі» створюють домашній затишок. В них тут «кухня», «медпункт» та «кімната відпочинку».

Солдат на позивне «Нік» каже: «повернувся додому і засумував за «євро окопчиком». Живу в приватному будинку, а простір облаштовую, як в окопі. Ця війна навчила жити простіше і не «жирувати». У звільнення поїхав на 10 днів. Плани були погуляти Львовом, та не виходить, хочеться назад. Зрозумів, допоки роботу не доробимо, не зможемо спокійно «філософствувати з цигаркою і філіжанкою кави».

Тим, хто гадає, що наші хлопці «нудяться» на фронті, варто показати фото.

Українська нація завжди виділялась естетикою у побуті. Війна нічого не змінює. Ми далі пристосовуємося до обставин і облаштовуємо свій особистий простір. Часом буває важко, та коли ти усвідомлюєш, що завжди потрібно залишатися людиною, звикаєш.

«Коли будуєш, маєш міру у всьому», − кажуть вояки, що довгий час окопуються на території донецької області. Тому, нехай «наші друзі» зважають на силу «розчарування» і наслідки після наступного зруйнованого окопу. Люди вкладають туди час, душу, сили. І, повірте, розплата буде жорстокою, бо коли в тебе в хаті хтось хазяйнує, ти ж йому усміхатися не будеш. Голова починає думати по-іншому настільки, що наслідки і «гріхом» не назвеш. А як ні, то «Святе письмо» згладить провини.

«Мені того сепаратиста шкода, який думає, що наші жінки терплять своїх «контужених атошніків». Кого дійсно шкода, то того сміливця, хто «атошника» землю привласнити захоче, зазіхнувши на українську жінку. Безнадійний той, хто думає, що братська люлька розкурюватись брехнею може», каже командир Стаф.