У неї тече «волонтерська кров», а в нього від цього – світяться очі

У неї тече «волонтерська кров», а в нього від цього – світяться очі

Юля з Дніпропетровська, ніколи не готувала вареники своєму чоловікові, розказала за яких обставин погодилась навчитись.

Фото автора

Наталія Папіш

Вони познайомилися в Дніпропетровську. Юля, яка на той час перебувала у декретній відпустці, дізналась історію поранення бійця, «Добровольчого українського корпусу Правого Сектору», Монаха. Відреагувала телефонним дзвінком. На питання Юлії − Що Вам привезти? − Монах, жартома відповів, − Спасибі, в мене достатньо всього, окрім вареників. – Вареники? А які Ви любите вареники? − збентежено перепитала дівчина. – З капустою і картоплею, − жартома відповів поранений. Пройшло кілька годин, як занепокоєна Юлія вже стояла перед входом до лікарні зі «сюрпризом» для Монаха.

Юлія Глущенко називає себе «Типовою Бандерівкою», показуючи всім що − патріотка. Не любить, коли люди називають «Бендерівка», а таке трапляється часто в рідному Дніпропетровську.

Коли Ви стали волонтером?

«Вже багато років я є волонтером спілки захисту тварин «Вірність». Не займаюсь волонтеркою масштабно, часу не вистачає, маю маленьку дитину. Проте, не можу залишатись осторонь коли знаю, що моя допомога − важлива. Це найменше, що я можу зробити і чим саме віддячити. Читаю людські історії зважую свої сили, думаю, чим саме можу допомогти. Так і Монаха знайшла. Прочитала, що він в Дніпропетровській лікарні, вирішила зателефонувати. Приємно здивував його позитивний настрій. Таким людям хочеться допомагати. Він скромно відповів: «В мене всього вдосталь». Почувши слово «вареники» я зрозуміла чим саме можу його порадувати. Я ніколи не готувала вареники з картоплею і капустою, навіть, своєму чоловікові. Та це була приємна справа». – каже дівчина.

Ви допомагаєте тільки добровольцям?

«Я допомагаю армії в цілому і окремим людям. З прихильністю ставлюся до бійців «Правого Сектору». Ще з Майдану зрозуміла, що це – справжні націоналісти. Я бачу їхню роботу і пишаюсь такими патріотами».

Як Ви себе почуваєте?

«Після вареників – добре. Після 3 зловлених куль, теж непогано. В мене більший шок від волонтерів. Я не перестаю дивуватись цим «блаженним людям». Ніколи не забуду цієї не байдужості. Заради таких дівчат варто воювати. – каже Монах. – В мене настрій швидше видужати і повернутися на фронт. А Юля «волонтер від Бога». Вареники, то образ. Річ у ставленні. Вона залишалася до кінця зі мною. Навіть, на вокзал згодилась «підкинути», як мене виписали. Я безмежно вдячний Богові, що він дав мені можливість зустріти таких людей. І поранення сприймається з усмішкою, бо коли навколо пахне любов'ю, тоді і воювати − простіше.» – розповідає Монах.

Ви боїтеся смерті?

«Не боюсь. Смерть – пройшла попри мене. Я боявся залишитись бездіяльним коли навколо пахло війною. Мої родичі до останнього не знали де я і чим займаюсь, казав всім, що працюю. В мене росте доця і заради її світлого майбутнього готовий боротися далі. Нехай смерть боїться темене, а ще краще – нехай ворог не спить!» − каже Монах.