Жіноча історія в чоловічих кишеняХ

Жіноча історія в чоловічих кишенях

Він, і на фронті продовжує дарувати їй квіти, затамовуючи подих, коли бачить її у військовій формі.

«Жінки не повинні воювати, гнати вас звідси треба», − каже солдат «Денді», готуючи ранок з кавою і квітами для жінки-воїна. Він, не робить це для того, аби вона покинула лінію фронту. Він, як загіпнотизований, «добровільно, примусово», залишає Її тут. Все ще здатен ніяковіти за присутності жінки, все ще заспокоює «метеликів в середині», коли Вона каже: «я не воюю, я просто милую око». Вона давно запаслася «відволікаючими фразами», щоб не бентежити Його «чоловіче Его».

Позивне «Денді» ознака любові до діток. Жінка-воїн, що зараз поруч не задає лишніх питань, каже: «я про дитину знала, вже тоді, коли він розглядав мене з усіх сторін, намагаючись переконати себе, що я далеко не можу бути мамою. Так, йому було б легше, витримувати жіночу присутність. Моя надмірна увага до іграшок, спростувала його сумніви. Тепер він приносить квіти і гадає, що це для мене велика таємниця. То було вражаюче, коли я тримала палець на курку, бо наснилось, що сепаратист крадеться. А тут, на тобі і «віник» на столі. В мирному житті таких історій зі мною не траплялось. З того всього страху і від не знання «як реагувати», прикинулась, що не чую. Тільки зараз розумію, що могла його пристрелити. В нього очі були, як дві величезн монети, коли я його на гарячому зловила, такий собі, стефаніківський «злодій».

Та, вже тоді я розуміла, що треба йому «підіграти», бо вони на війні герої, а як діло до стосунків доходить, то лякаються. Прийшлось «розвертати» історію на його користь, щоб гордість, борони Господи, не зачіпити. В таких випадках прикидаюсь: не вмію, не знаю, страшно. А потім звідки висновок, що жінки стріляють краще. Так, прикинешся першому, другому, третьому і на тобі твій досвід», − жартома відповідає дівчина.

Коли «Денді» закидає: «Ти не повинна тут бути. Твоє покликання виховувати, народжувати, а не стріляти. Ти маєш їхати туди де спокій. Хлопців не шкода, а тебе шкода». Тоді, Вона відповідає: «ми з тобою познайомились тут, а не там. Може там, я би пройшла попри тебе. Ти не постукав до мене, як сантехнік, а я не відчинила, як домогосподарка. Зовсім не йдеться про те, що тут «туго з жінками», а про те, що якраз очі твої і почали світитись, коли я взяла до рук зброю.»

«Денді» ще не знає, що Вона керується фразою: «Коли жінка не біля свого чоловіка, то біля нього інша жінка». Він переконаний, що в такий спосіб Вона хоче довести Йому, що сильна.

Яка жінка покине лінію фронту, коли повітря переповнене «дитячим сміхом», ранок починається з кави, квітів і слів: «Прокидайся, ти просила чергового розбудити». Він не черговий, радше стражник її сну. Ця історія може пояснити чому, навіть, під час обстрілів, страху і страшної фізичної втоми, Він, сидячи біля її ліжка половину ночі, боїться щоб не «гримнула міна» саме зараз. І зрештою, яка жінка піде, звідти де є можливість займатися тим, що цікаво, де попри обстріли, дарують квіти і де поруч у когось світяться очі.

Не всі жінки, рівно так само, як і не всі чоловіки, можуть воювати. Але коли в неї до того талант, то єдиний спосіб «уберегти» її, то допустити до військової справи. А тут вже можна і творчістю займатись. Підготувати, наприклад, так щоб і вберегти, і з користю для держави. Не керуючись емоціями, жалістю і страхом, просто сприймати її, як «воїна», не враховуючи її материнського покликання.

Допоки жінок не сприйматимуть всерйоз як воїнів, їх нічим іншим, крім нової СВД чи нового прицілу, вразити і не зможеш. Та коли вже Вона відреагує на квіти, подаровані на фронті, то буде ознакою того, що вона «відбулася», як «воїн». Тоді вже їй і рід захочеться продовжувати, бо матиме «повні кишені досвіду»...