Прямокутне Сонце

Прямокутне Сонце

  

І те прямокутне розпечене Сонце,

Що вчора заходило в Неї під віями,

Залишилося вірним і стиха проклятим,

Залишилось з Ним молитвами спірними.

У  Неї  і сили направду закінчились,

Піде,як годиться жіночим тропом,

Тепер вже не хоче закінчення віршами,

Закінчиться Бог і молитва окопом!

У Нього щодня прямокутніло в скроннях,

Останнім часом ніби у кольорі,

У Нього і в снах чулися стогони, 

Як застрягає у Неї у горлі.

І всі їхні люди, що були поруч,

усі що вже знали про всі їхні Війни

тамували подих, вимовляли лиш стогони,

затуляли в долонях Хрестик натільний.

У Неї вже Сонця немає,

Є лише кутик, загострений Смертю.

У Неї в очах Заховалися сльози,

Що вже і не плачуть, лиш стали Відверті.