Він обміняв на Неї зброю...
Він обміняв на Неї зброю
Історія тих хто, попри стрілянину, поранення і "майже смерть", розуміє: страшніше - людський осуд.
Складний у Нього вибір був,
Він обміняв ЇЇ на зброю,
Це не тому, що Він забув,
То просто Ствол -
не пахнув добротою
(Т)
Не зрозумілими стають для навколишніх життя і вчинки тих, хто повернувшись з фронту одразу, чомусь, "сильно змінився". Може Війна то - справжність? І чи не були ті люди такими "ДО АТО"? Світ так влаштований для того аби "почули" - стріляй, а хочеш пізнати смак соціальної байдужості - міняй позицію на роботу, тактику на стосунки, а зброю на жінку.
Їй потрібно було перезарядити автомат і дослати патрон в патронник так впевнено, щоб не дати підкрастись сумнівам до його голови швидше 30 секунд. .
Вони не прийшли туди задля того щоб заробляти гроші, вони зустрілись коли в нього починались мігрені, а в неї - страшні психологічні припадки за відсутності зброї.
Чоловік, з вигаданим іменем, тримав її в полі зору і вірив, що жінка, з подвійним началом, - "зможе щось змінити". Пізніше, Він в одній з розмов підкреслив: "Жінко, змінити не означає руйнувати". Тоді вже всі були на своїх місцях і той осередок, який вони називали початком - був зруйнований Нею. Вони, як Сід і Ненсі в яких навколишні існували рівно до їхньої зустрічі. А далі понесло...
Боялись людського осуду 8, 9 секунд. Це - вдих і постріл на видиху.
Не хотіли говорити вголос, розуміли - здійсниться. Дати волю енергії, означало приписати собі соціальну яму і "каменюку" в голову. Він - псих, що з усіх сил пручався, заборонивши собі про Неї думати, навіть, захворів аби заховатись від Неї в лікарні. Вона - шизофренічка, що плутає людські імена і не може пояснити хто винний в тому, що немає команди "наступати". Неврівноважені, що несуть відповідальність один за одного, навіть тоді коли їхня присутність подумки в зоні "АТО" - не бажана, бо тим хто з довідкою, нічого не буде коли переплутають слова командира і замість "чекати" "почують" - "стріляти"!
Неврівноважені соціумом знають яким чином можна нарешті перемогти в цій війні.
Правда в тому, що Війна - друга річ про яку ЇМ ВЖЕ не можна говорити в голос. Про перше вони мовчать уже давно. Це - коли їхні зіниці міняють колір для того, аби заплутати людство. Вони, чомусь, вирішили що стоять над ним. Їх перестали бентежити: безгрошів"я, сусіди ЗБУ-шніки, комунальні послуги і трудові книги, а медичні довідки допомогли навколишнім не задавати зайвих запитань.
Вони - діти вибухової хвилі, закохались один в одного, щоб розкохатися з Війною.
Заборонити собі думати про Неї - це наслідок заборони думати про війну. Людство осудить в першому і другому випадку. Воювати - це рівно так само, як цілувати тобі неналежну. Та коли ти розумієш, що вона Нікомуненалежна - перестаєш думати про зраду. Він її боїться, бо в голові з постійними мігренями рояться думки про те, що далі... Вона вирішила дожити до 26 не випадково! Він втратить її тоді коли по всіх телеканалах пролунає: "ВІЙНА - ЗАКІНЧИЛАСЬ", - не жалкуючи про те, що колись обміняв на Неї зброю.
Їй потрібно було перезарядити автомат і дослати патрон в патронник так впевнено, щоб не дати підкрастись сумнівам до його голови швидше 30 секунд. .
Вони не прийшли туди задля того щоб заробляти гроші, вони зустрілись коли в нього починались мігрені, а в неї - страшні психологічні припадки за відсутності зброї.
Чоловік, з вигаданим іменем, тримав її в полі зору і вірив, що жінка, з подвійним началом, - "зможе щось змінити". Пізніше, Він в одній з розмов підкреслив: "Жінко, змінити не означає руйнувати". Тоді вже всі були на своїх місцях і той осередок, який вони називали початком - був зруйнований Нею. Вони, як Сід і Ненсі в яких навколишні існували рівно до їхньої зустрічі. А далі понесло...
Боялись людського осуду 8, 9 секунд. Це - вдих і постріл на видиху.
Не хотіли говорити вголос, розуміли - здійсниться. Дати волю енергії, означало приписати собі соціальну яму і "каменюку" в голову. Він - псих, що з усіх сил пручався, заборонивши собі про Неї думати, навіть, захворів аби заховатись від Неї в лікарні. Вона - шизофренічка, що плутає людські імена і не може пояснити хто винний в тому, що немає команди "наступати". Неврівноважені, що несуть відповідальність один за одного, навіть тоді коли їхня присутність подумки в зоні "АТО" - не бажана, бо тим хто з довідкою, нічого не буде коли переплутають слова командира і замість "чекати" "почують" - "стріляти"!
Неврівноважені соціумом знають яким чином можна нарешті перемогти в цій війні.
Правда в тому, що Війна - друга річ про яку ЇМ ВЖЕ не можна говорити в голос. Про перше вони мовчать уже давно. Це - коли їхні зіниці міняють колір для того, аби заплутати людство. Вони, чомусь, вирішили що стоять над ним. Їх перестали бентежити: безгрошів"я, сусіди ЗБУ-шніки, комунальні послуги і трудові книги, а медичні довідки допомогли навколишнім не задавати зайвих запитань.
Вони - діти вибухової хвилі, закохались один в одного, щоб розкохатися з Війною.
Заборонити собі думати про Неї - це наслідок заборони думати про війну. Людство осудить в першому і другому випадку. Воювати - це рівно так само, як цілувати тобі неналежну. Та коли ти розумієш, що вона Нікомуненалежна - перестаєш думати про зраду. Він її боїться, бо в голові з постійними мігренями рояться думки про те, що далі... Вона вирішила дожити до 26 не випадково! Він втратить її тоді коли по всіх телеканалах пролунає: "ВІЙНА - ЗАКІНЧИЛАСЬ", - не жалкуючи про те, що колись обміняв на Неї зброю.
Коментарі
Дописати коментар